З люб’язного дозволу шановного Максима Міровіча розміщуємо переклад публікації про Україну, якою її зображувала радянська художня пропаганда.

Брехливі радянські фільми про Україну покликані були кріпити брехливу радянську історію і створювати для неї, так би мовити, “художній фон“.

І в замкнутій системі це працювало досить успішно – діти йшли в школу, де їм розповідали брехливі радянські казки під виглядом історії, потім дивилися радянські новини, де ці казки повторювалися, а потім дивилися радянські художні фільми, де ці казки закріплювалися емоційної і яскравою картинкою. Ідеологічна обробка була тотальною, і вийти з цього зачарованого кола могли тільки ті, хто мав нормальне виховання в сім’ї і мав альтернативні джерела інформації – які в СРСР всіляко заборонялися, придушувалися і глушилися.

Отже, в сьогоднішньому пості – розповідь про цілу серію брехливих радянських фільмів про Україну.

“В степах України”, 1952

Сюжет фільму по-соціалістичному невигадливий – друзі Селівон Іванович Часник і Кондрат Галушка – голови колгоспів “Смерть капіталізму” та “Тихе життя”, які кожен по-різному ведуть діяльність в своїх сталінських колгоспах, прагнучи поліпшити показники надоїв і намолотів – за сюжетом це класична совкова сталінська “боротьба кращого з хорошим“, приблизно як у фільмі “Кубанські козаки”. Але в нашому дослідженні кіно цікаве дещо іншим. “В степах України” – фільм сталінських років, завдяки якому був сформований і зацементований сталінський образ “дружнього х..хла” – товстого і дурного сільського жителя зі смішним прізвищем, абсолютно аполітичного любителя вареників, з відсутнім характером і поглядами.

Саме такі громадяни, в більшості своїй, пережили сталінські репресії і депортації, і багато в чому визначали обличчя України після Голодомору і репресій. У совкових фільмах ніхто не розповідав, куди ж раптом зникли чесні, гарні, активні та небайдужі українці – вони давно загинули від голоду, були страчені або депортовані. Замість цього показували тих, хто вижив – видаючи цю страшну картину спустошених репресіями земель за нормальне суспільство.

Пізніше такі сталінські образи “жирних дурних х..хлов” використовувалися і в інших радянських фільмах, а також в сучасних пропагандистських стрічках, на кшталт фільму “Брат-2”. Якщо ви почитаєте коментарі ватників на різних сайтах і форумах – то з подивом виявите, що їх уявлення про Україну та українців грунтується на ось таких сталінських фільмах.

“Триста років тому”, 1956

Пропагандистський радянський фільм, в радянсько-імперському ключі, котрий пояснює війни і смуту XVII століття – нібито українці боролися за “возз’єднання з Росією” – якої як назви країни в XVII столітті не існувало зовсім, з таким же успіхом українці могли за задумом творців фільму боротися в XVII столітті за “возз’єднання з СРСР“.

Але авторів фільму це не бентежить – російська кавалерія під триколорами хвацько скаче “возз’єднати” Україну. Загалом, така собі розлога журавлина, як в сучасних фільмах Нікіти Міхалкова. У чисто радянському, агітаційно-пропагандистському ключі, вирішені і всі персонажі фільму – всі магнати Речі Посполитої (названі чомусь “польською шляхтою“) показані пузатими, носатими і страшними, все якось безглуздо кривляються, виняток становить тільки вьюноша блідий з поглядом палаючим у виконанні Василя Ланового – який “співчував народу” і через темінь віків побачив прийдешній Комунізм.

Загалом, така собі класична радянська пропаганда, яка до речі була знята з прокату майже відразу після початку показів – таке концентроване псевдоісторичне марення був надмірним навіть для совка, плюс в Совдепії явно вирішили не чіпати більше історичну тему – повернувшись до образів “товстих доброзичливих х. .хлов“, солом’яних капелюхів, мазанок, соняшників і горщиків на тину.

“Весілля в Малинівці”, 1967

Мабуть, найбільш одіозний радянський пропагандистський фільм про Україну, в якому брехливе абсолютно все. За винятком декорацій того, де відбуваються події – мазанок, соняшників, степів та іншої природи.

Фактично, для фільму була створена якась інша, віртуальна Україна, яку дуже хотіли б бачити в Кремлі – цілком російськомовна, з хлібом-сіллю зустрічає радянські війська з Москви.

Радянській же парадигмі підпорядковані і всі вчинки і навіть зовнішність героїв – місцевого отамана Грицько показують як злого і жадібного чоловіка, вся “банда” якого суцільно складається з якихось кривих, косих, жирних і карликоподібних виродків. Червоноармійці же навпаки – все суцільно молоді, красиві, активні, а їх вусатий батько-командир і зовсім схожий на батька народів товариша Сталіна.

Ну зрозуміло, симпатії місцевих жителів будуть на боці окупантів! Про те, що слідом за співунами і танцюристами в села приїдуть трійки НКВС і продовольчі загони, про те що зовсім скоро почнеться Голодомор і висилки українців до ГУЛАГу – у фільмі не сказано жодного слова …

За страшною іронією долі, реальне село Малинівка знаходиться в Харківській області – яка в 1933 році найбільш сильно постраждала від голоду, влаштованого радянською владою. Відлуння Голодомору і радянська злидні відчувалися ще і в 1967 році, коли знімали фільм – в бідному колгоспі в Малинівці не знайшлося нормальних коней, а нечисленних коней, що жили у селян, довелося підфарбовувати і присипати пудрою – щоб ці жебраки шкапи хоч якось виглядали в кадрі…

Телеміст з товаришем Сталіним

Замість епілогу

Як бачите – в одіозних совкових фільмах Україна і українці часто виставлялися недалекими, злодійкуватими, дурнуватими сільськими недотепами, які думають лише про те, як би поїсти вареників і випити самогону. Громадянської самосвідомості і відповідальності за майбутнє у них або немає, або виражається в безмежній відданості Кремлю – під якими прапорами він би до них не приходив.

Саме такий образ України і українців радянське “мистецтво” формувало у жителів інших районів СРСР, і саме такою хотів бачити Україну совок. Такі “громадяни” ніколи не будуть відстоювати своє і заважати Імперії в її темних планах.

Що найсмішніше і одночасно страшне – саме такий образ України і українців був продемонстрований нещодавно в фальшивому “телемості“, що влаштував один з пропагандистських путінських каналів – продемонструвавши під виглядом українців ті самі образи і типажі з сталінської кінопропаганди.

Ну що тут можна сказати? Телеміст з товаришем Сталіним відбувся дуже успішно.

Такі справи.

Напишіть в коментарях, що ви про все це думаєте, цікаво.

Автор: Білоруський блогер Максим Міровіч.

Фотознімки з публічних джерел.