Ірина Остроушко
Вирішила назвати цей пост саме так, адже мова йтиме про те, яка стратегія лікування хворих на COVID-19 в Туреччині. Можливо, моїм колегам буде цікаво дізнатися якісь моменти, та й взагалі, мати інформацію про те, як лікарі з інших країн борються з COVID-пандемією, безсумнівно корисно).
Спочатку викладу декілька важливих моментів:
1. Історія ця описується з власного досвіду, адже, нажаль, через рік після першого інфікування COVIDом (січень 2020) я знову захворіла. Симптоми помітно відрізняються одне від одного: якщо під час першого інфікування були присутні кашель, закладеність носа, субфебрильна лихоманка, а потім – втрата нюху і смаку, виражена тахікардія і помірна слабкість, то на нинішній час основна скарга – це виражена, страшенна втома. Їй на додачу є субфебрильна лихоманка, закладеність носа і кашель, періодично тахікардія.
2. В Туреччині центри сімейної медицини – місце, яке рідко хто з хворих відвідує. Сімейна медицина в цій країні непопулярна, хоча в кожного місцевого сімейний лікар є. Так само не дуже популярними є державні лікарні, хоча окремі університетські лікарні, як правило, користуються хорошою славою: на їх базі працюють кваліфіковані лікарі, є сучасна апаратура.
3. Основне місце, куди звертаються хворі, це приватні клініки. В них працюють найбільш кваліфіковані лікарі, на їх базах знаходиться найсучасніша техніка, вони є центрами медичного туризму, який є важливою часткою в економіці Туреччини; приватні лікарні надають широкий спектр медичних послуг, починаючи від хірургічного лікування ожиріння та пересадки волосся до лікування онкологічних захворювань, пересадки органів і т.д.
4. Я отримала 3 дози вакцини Pfizer (першу – в липні 2021, другу – в серпні 2021 і третю – наприкінці грудня 2021. До слова про вакцинацію: населення вакцинується дуже активно! Ні по новинах, ні на Інтернет-сайтах чи в інших джерелах я не зустрічала активних антивакцинаторських закликів.
Президент провакцинувався, це показали по телебаченню – і всі розуміють, що це важливо, що потрібно вакцинуватися! Так як я маю дозвіл на проживання в цій країні, всі 3 дози я отримала без проблем, безкоштовно, в одній з приватних лікарень поблизу місця проживання. Черги з охочих вакцинуватися довгі незалежно від того, який день тижня – від ранку понеділка до вечора неділі.
Я захворіла. Неприємна річ. Декілька днів не хотіла йти в лікарню (а ви так не робіть, йдіть відразу!), але виражена втома стала причиною моєї згоди звернутися до лікаря.
Цікаво було спостерігати за роботою свого іноземного лікаря. Лікар-терапевт зробив опитування, прослухав легені (до речі, цікавий нюанс: як правило, якщо пацієнт і хворий різної статі, то прослуховування легень ведеться через одяг. Пацієнт не знімає одягу, особливо якщо на прийом він прийшов в сорочці або в одягу з тонкої тканини. Якщо він приходить в світері або іншому товстому одязі, лікар/медичний персонал видає спеціальний одяг з тонкої тканини, щоб можна було прослухати легені, не змушуючи людину соромитися), виміряв рівень сатурації оксигену в крові і за допомогою цікавого термометру (який помістив в зовнішній вушний прохід) виміряв температуру.
Потім написав направлення на обстеження: загальний аналіз крові (бралася венозна кров), ПЛР на COVID і на Influenza ( вірус грипу). Спочатку був зроблений тест на COVID: бралися мазки з носоглотки і з кожної ніздрі (для мене це жахлива процедура, відчуття таке, ніби добираються до мозку); потім мазки на віруси грипу A і B.
Як правило, для первинної допомоги пацієнту з підозрою на COVID-інфекцію, на приймальному покою лікарні, в спеціальній окремій палаті (в даній лікарні їх 10) пацієнту ставлять крапельницю. Називають її serum).
Мені теж відкапали Serum (по складу цей розчин схожий на розчин Рінгера) та флакон знеболюючого препарату (назви не знаю, тому не пишу). Особливості такої палати на приймальному покої: високофункціональне ліжко для пацієнта, монітор для покащання життєвоважливих функцій, ЕКГ-апарат, тонометр, подача кисню, крісла для тих, хто супроводжує хворого.
Після відкапування цих двох крапельниць, я ніби знову народилася на світ – втома практично минула).
Повернулися до кабінету лікаря, який проводив обстеження. Біля його кабінету знаходиться помічниця – працівник, який в онлайн-режимі слідкує за появою результатів аналізів та повідомляє про це лікаря. Від здачі крові і мазків на віруси грипу минуло в середньому 30-40 хвилин. В аналізі крові жодного відхилення, тому в мене було сподівання, що все ж таки це не COVID!
Коли результати з’явилися, лікар викликав нас і дав мені призначення (тоді ще не було відомо, хвора я чи ні на COVID):
1. Asetilsistein (Ацетилцистеїн) 900 мг в таблетках, що розчиняються у воді 1 раз на добу;
2. Devit-3 (Віт Д3 в краплях) по 10 крапель 1 раз на добу.
3. Parol (Парацетамол) 500 мг таблетка при лихоманці (досить популярний, широко використовуваний в Туреччині препарат, часто використовується для лікування головного болю).
4. Zinko (Цинк) капсули 50 мг.
5. Famodin (Фамодин – антагоніст H2 -рецепторів) 40 мг таблетки.
6. Coraspin (Ацетилсаліцилова кислота) 100 мг таблетки.
Лікар безпосередньо сам не дає в руки рецепт – працівник на рецепції видає хворому роздрукований на А4 рецепт, з яким він йде до аптеки і купляє необхідні ліки.
Важливий момент: в Туреччині по вихідних і в будні дні ввечері дуже мало працюючих аптек. Як правило, 1-2 аптеки на весь район, тому в такий час біля цих аптек значний ажіотаж.
Рентген легень мені не робили, так як лікар не вислухавши в легенів нічого підозрілого не захотів давати опромінення. Теж цікавий нюанс: перед проведенням рентгену грудної клітки людям видають все той же тонкотканний одяг, який вони одягають, і в такому вигляді їм проводять рентген. Без одягу ніхто не змушений бути (мені здається, дуже хороше і шанобливе відношення до людського тіла).
Ввечері прийшли результати COVID -тесту – позитивний. Свої результати зроблених тестів можна побачити, зайшовши на сайт клініки і ввівши номер своєї посвідки на проживання. І через хвилин 10-15 хвилин мені прийшло повідомлення від Міністерства охорони здоров’я, що мені потрібно йти на ізоляцію на 7 днів. І що вони мені зателефонують, щоб перевірити, чи не порушую я правил ізоляції, чи не виходжу з дому. Мені ще не дзвонили, але зранку чи пізніше впевнена, що зателефонують).
Ось така довга історія. Направлена вона на те, щоб показати вам щось цікаве з досвіду іншої країни. Медицина в кожній країні має свої плюси та мінуси, але завжди можна вчитися на досвіді інших, брати для себе щось корисне з нього.
Деякі з пережитих мною моментів мене вразили, деякі здалися досить неоднозначними, деякі не сподобалися. Однак зустріч з різними ситуаціями, подіями та людьми безсумнівно приносить користь.
Хто з моїх підписників працює лікарем за кордоном або в Україні, як ви підходите до лікування хворих з COVID-інфекцією? Діліться своєю інформацією, досвідом. Пишіть свої запитання, якщо такі будуть. Вважаю, що медицина в Україні та закордоном в порівнянні – цікава тема для обговорення!)
Особиста сторінка Ірини Остроушко у Facebook тут.