Пт. Бер 29th, 2024

Зв’язки з Румунією Андрія Гулия-Гуленка.

Військовий діяч часів УНР, отаман Армії УНР Андрій Олексійович Гулий-Гуленко був одним з найвірніших синів українського народу, який свято вірив в українську державність. Перша світова війна застала Гулого прапорщиком інженерних військ у складі 11-го саперного батальйону, переформованого у грудні 1916 року в 11-й інженерний полк. У війні він був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, а останнє звання у російській армії – штабс-капітан. Важливий етап життя українського отамана пов’язаний з Румунією…

У вересні 1917 року очолює господарчий відділ Управління технічних військ Центральної Ради. Пізніше у складі дипломатичної місії їде на Кубань. Після зречення Скоропадського, Гулий запрошений до обов’язків командуючого військами Директорії на Катеринославщині. До 1921 року Андрій Гулий-Гуленко воював з більшовиками. В одному з боїв він отримав поранення і за допомогою козака Олександра Новохацького в середині січня 1921 року перебрався на підводі через замерзлий Дністер до Румунії. Румунські прикордонники затримали старшин, але, зв’язавшись із румунським командуванням та місією УНР у Бухаресті, звільнили українських перебіжчиків. Наприкінці січня Гулий-Гуленко через Бендери доїхав до Бухареста, де відразу був прийнятий у Генеральному штабі румунської армії…

У Бухаресті Гулий-Гуленко довідався про існування оборонного договору між Польщею і Румунією та координацію зусиль двох держав у справі допомоги УНР. Андрій Гулий-Гуленко написав звіт про свій рейд в Україну і передав його голові Надзвичайної військової місії УНР у Румунії генералу Сергію Дельвігу. Той зустрівся з військовим аташе французької місії в Румунії маршалом Анрі Петеном, який дуже цікавився подіями в Україні. Дельвіг детально проінформував Петена про рейд групи генерала-хорунжого Гулого-Гуленка.

Андрій Гулий провів також переговори з румунськими генералами Констянтином Штефенеску Амзою та Анрі Чихоським щодо організації інформаційного бюро, за лаштунками якого мали приховати повстансько-партизанський штаб.

Тим часом надійшов виклик із Тарнова від Симона Петлюри. Гулий-Гуленко поїхав через Варшаву. У Тарнові він склав звіт Симону Петлюрі та уряду Прокоповича. Повернувшись до Румунії, Андрій Гулий відвідує табори для інтернованих вояків Армії УНР, де вербує охочих знову йти в Україну. З них формує Бессарабську групу Української повстанської армії.

Ось згадка про відвідини ним табору у Брашові.

“Приїхав у повному військовому однострої з генеральськими галузками і зіркою на комірі, – писав сотник О. Вдовиченко. – Із властивою йому кипучою і невтомною енергією почав він тут негайно організовувати свою групу для нового виступу на Україну, який в анналах нашої історії записаний як “Виступ Бессарабської групи генерала Гулого-Гуленка і удар на Тирасполь…”

У червні 1921 року, повернувшись до Бухареста, Гулий-Гуленко зустрівся з Сергієм Дельвігом і начальником румунського Генерального штабу Чихоським. Внаслідок переговорів Андрію Гулому дозволили заснувати у Кишиневі так зване інформаційне бюро. Воно творилося за прикладом штабу Юрка Тютюнника у Тарнові. Тоді ж до Бухареста прибув генерал Микола Капустянський – для переговорів у “більш широкому масштабі”. Цей візит мав визначити стосунки між УНР і Румунією. Потім Гулий якийсь час працював у повстансько-партизанському штабі Юрка Тютюнника в Польщі. Зустрічався з військовим представником Франції при польському уряді генералом Нісселем. Гулий зауважив, що дії Франції, Польщі та Румунії в українській політиці солідарні.

Румунське командування зобов’язалося організувати в Кишиневі роботу інформаційного бюро (повстанського штабу), дати можливість використати інтернованих у таборах старшин і козаків, допомогти в оформленні документів і повернути зброю, відібрану у Запорозької дивізії під час переходу через Румунію навесні 1919 року. Штаб у Кишиневі очолив полковник Стефанів, начальником Цивільного управління став Поплавський. Працював у штабі й полковник Черненко (Чорний).

На березі Дністра в районі Рибниці (в селах Кривуляни і Нападове) Гулий-Гуленко організував пропускні пункти для передачі в Україну зброї, літератури, переходу зв’язкових… Однак Андрію не давали спокою численні поранення, особливо останнє, під Христинівкою, і у липні він змушений був лягти на операцію до бухарестського шпиталю. Інформбюро продовжувало активно працювати. Так, станом на 10 серпня 1921 року до Кишинева прибуло й повернулося в Україну 80 підпільників, зокрема й “повстанці загону під керівництвом Іващенка”.

“Треба зазначити, – стверджував Гулий-Гуленко, – що до серпня місяця конспірація і організація на місцях була повна”.

У лютому 1922 року в Бухаресті, в місії УНР, Андрій Гулий-Гуленко зустрівся з Нестором Махном, проти якого колись бився за Катеринослав. Говорили про плани на майбутнє, адже кожний відчував потребу продовження боротьби. 

З розмов з ним, – згадував Гулий, – я зробив висновок, що він дуже незадоволений своїм станом і не проти – під тим чи іншим приводом – повернутися до Росії. Визначеної мети у нього не було, що було видно з того, що він дуже серйозно говорив про необхідність повстання в Бессарабії проти румунів. На чолі цього б повстання, за його словами, охоче би став”.

Того ж року інформбюро закрили, а Гулий продовжив працю при місії УНР в Бухаресті. А з України долітали найрізноманітніші чутки, часто спростовуючи одна одну. Шквал обговорення викликало введення НЕПу та оголошення “амністії”, що дало декому надію на повернення додому. Андрій Гулий вирішив на свою відповідальність здійснити подорож до України”. Отаман мав розмову з головою дипломатичної місії УНР у Румунії Костем Мацієвичем, і той дав згоду на подорож. У травні 1922 року Гулий поїхав на Батьківщину.

Арештований ЧКістами 17 липня 1922. Три роки перебував під слідством. 28 лютого 1925 року Гулому сформульовано обвинувачення, а 27 травня цього ж року Харківський губернський суд, «враховуючи поразку всіх ворогів радянської влади і непорушність її в Україні», засудив Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка не до розстрілу, а до десяти років ув’язнення «зі строгою ізоляцією і конфіскацією всього майна».

Після 29 січня 1926 року подальша доля Андрія Гулого-Гуленка невідома.

Передрук здійснено з сайту ВСЕСВІТНЯ СЛУЖБА РАДІО РУМУНІЯ . Під час упорядкування матеріалу використовувались світлини з публічного доступу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *